Принято считать, что количество переходит в качество. Но это сугубо индивидуально. Что лучше: работать долго над одним произведением, шлифовать его годами или написать за это время десятки произведений, одно из которых окажется удачным?
С одной стороны, действительно, благодаря большому количеству произведений приобретается опыт, который может привести к тому, что каждое последующее произведение пишется и быстрее и качественней, но может быть и так, что можно одно сочинение отшлифовывать до совершенства (в определенном смысле, так как мы, по большому счёту, не знаем - что такое совершенство. Может, это только для нас, на нашей планете, в нашем измерении и в нашем времени мы считаем произведения Моцарта и Чайковского совершенными?), и оно действительно будет сверкать как бриллиант, а можно написать 50 романсов и 51 будет шедевром.
Много писать, добиваясь получения опыта, "выписываясь", как говорится, - в этом есть смысл и перспективы достижения значительных высот мастерства. Это своего рода линейное движение. А вот работа над одним произведением десятилетиями - это замкнутое движение, "закольцовка", которая помимо положительных результатов, может привести к плачевным: композитор попадает в ловушку собственного произведения, зацикливается на нём и порой даже не знает, какой из вариантов лучше. Он теряет объективность взгляда на свое творение и становится его пленником, узником, или даже рабом. Хотя, бывают варианты "белого плена". То есть, когда композитор просто пишет, не задумываясь, когда не он управляет произведением, а оно им. А композитор просто записывает, интуитивно чувствуя, что делать в каждом последующем фрагменте.
Мне кажется, что мы не найдем однозначного ответа. Потому что одному лучше действовать так, а другому иначе, так как мировоззрение, характер и особенности психики у всех разные. Да и в творчестве одного композитора в разных ситуациях и разных периодах этого творчества он действует порой противоположно тому, как он действовал когда-то.
14 июня 2020, Кирилл Фандеев
Telegraph
Teletype
It is generally accepted that quantity turns into quality. But this is purely individual. What is better: to work on one work for a long time, polish it for years, or write dozens of works during this time, one of which will be successful?
On the one hand, indeed, thanks to a large number of works, experience is gained, which can lead to the fact that each subsequent work is written faster and better, but it may also be that one work can be polished to perfection (in a certain sense, since we , by and large, we don’t know what perfection is. Maybe it’s only for us, on our planet, in our dimension and in our time, we consider the works of Mozart and Tchaikovsky perfect?), and it will really sparkle like a diamond, but can write 50 romances and 51 will be a masterpiece.
To write a lot, seeking to gain experience, "signing out", as they say - this makes sense and prospects for achieving significant heights of mastery. This is a kind of linear movement. But working on one work for decades is a closed movement, a “loopback”, which, in addition to positive results, can lead to deplorable ones: the composer falls into the trap of his own work, gets hung up on it and sometimes does not even know which option is better. He loses the objectivity of his view of his creation and becomes his prisoner, prisoner, or even a slave. Although, there are options for "white captivity". That is, when the composer simply writes without thinking, when it is not he who controls the work, but it is him. And the composer simply writes, intuitively feeling what to do in each subsequent fragment.
It seems to me that we will not find a clear answer. Because it is better for one to act this way, and the other differently, since the worldview, character and characteristics of the psyche are different for everyone. Yes, and in the work of one composer in different situations and different periods of this work, he sometimes acts opposite to how he once acted.
June 14, 2020, Kirill Fandeev
Вважають, що кількість переходить у якість. Але це суто індивідуально. Що краще: працювати довго над одним твором, шліфувати його роками чи написати за цей час десятки творів, один із яких виявиться вдалим?
З одного боку, дійсно, завдяки великій кількості творів набувається досвіду, який може призвести до того, що кожен наступний твір пишеться і швидше і якісніше, але може бути і так, що можна один твір відшліфовувати до досконалості (у певному сенсі, тому що ми , за великим рахунком, не знаємо - що таке досконалість.Може, це тільки для нас, на нашій планеті, у нашому вимірі і в нашому часі ми вважаємо твори Моцарта і Чайковського досконалими? написати 50 романсів та 51 буде шедевром.
Багато писати, домагаючись здобуття досвіду, "виписуючись", як кажуть, - у цьому є сенс та перспективи досягнення значних висот майстерності. Це свого роду лінійний рух. А ось робота над одним твором десятиліттями - це замкнутий рух, "закільцювання", яке, крім позитивних результатів, може призвести до плачевних: композитор потрапляє в пастку власного твору, зациклюється на ньому і часом навіть не знає, який з варіантів кращий. Він втрачає об'єктивність погляду своє творіння і стає його бранцем, в'язнем, і навіть рабом. Хоча, бувають варіанти "білого полону". Тобто коли композитор просто пише, не замислюючись, коли не він керує твором, а воно ним. А композитор просто записує, інтуїтивно відчуваючи, що робити у кожному наступному фрагменті.
Мені здається, що ми не знайдемо однозначної відповіді. Тому що одному краще діяти так, а іншому інакше, тому що світогляд, характер та особливості психіки у всіх різні. Та й у творчості одного композитора у різних ситуаціях та різних періодах цієї творчості він діє часом протилежно тому, як він діяв колись.
14 червня 2020 року,
Кирило Фандєєв